Історії з життя

Історії про всиновлення бувають прості і складні. Історія 31-річної Інни з Макіївки – дуже проста, але від того не менш зворушлива. Інна прийшла до думки про усиновлення випадково: «Якось я йшла по вулиці й раптом зрозуміла, що хочу всиновити дитину»…

Чотири синочки й лапочка-дочка – це про родину Стрільчиків з Києва. У Вікторії й Валерія троє дорослих синів – Олександр, Антон і Євген – та двоє малюків – Данилко й Аля. Данилко з’явився у родині три роки тому традиційним шляхом – народився (що правда не у роддомі, а просто вдома, так що його поява на світ теж не така вже й традиційна). Ангелятко Алю Стрільчики усиновили два роки тому.

У кожної мами свій шлях до дитини, яку вона готова прийняти в своє серце. У 35-річної Світлани з Києва спершу це був імпульс. Раптове усвідомлення того, що десь на світі є крихітка, яка потребує її материнського тепла… Це був тільки початок нелегкої, але великої справи її життя.

32-річна Ольга з Хмельниччини завжди хотіла дітей. Причому хотіла саме всиновити, тому що тема усиновлення в її житті з дитинства набула досить специфічного змісту. Ольга змалечку називала себе прийомною, хоча вона – рідна донька рідних мами і тата.

Віра та Михайло Поліянські з Ялти разом зі своїми дітлахами (9-річним Андрійком, 7-річною Світланкою, 5-літнім Михайликом та 3-річним Ільком) завжди жили дружно й весело. І зараз так само живуть. Тільки віднедавна їх у родині стало на троє більше. До їх сімейної компанії приєдналися Святослав з Мирославом (по два з половиною роки) та 11-літній Ігор.

Тридцятидворічна Олена з Ужгорода, яка всиновила двох діток, на запитання як вона шукала своїх малюків, відповідає: «Це ще велике питання – хто кого шукає і хто кого знаходить в цьому процесі». В її випадку процес був вельми інтригуючий.

Ірина і Володимир Сербіни – батьки великого сімейства. Вони влаштували щасливу долю десятьом дітлахам, серед яких двоє всиновлених і вісім прийомних. «Діти – це моя доля. Це моє – все», – говорить Ірина. І їй охоче віриш: про свою родину вона може розповідати годинами. Очевидно, є про що. Отже, по порядку…

Віра Глущенко знає, що таке діти-сироти не з чужих вуст. Дванадцять років вона пропрацювала у будинку-інтернаті в Козятині і вже рік працює у центрі соціально-педагогічної допомоги і реабілітації для дітей вулиці «Отчий дім», що у Вишневому на Київщині. Так сталося, що одна дитина вулиці стала членом її власної родини, з якою вона мешкає у невеличкому містечку Козятин Вінницької області.

Колись 10-літня Яночка жила у маленькому закарпатському селі. Жила у неблагополучній родині, у якій алкоголь замінив усі радощі життя. Батька вона не знала взагалі. Мама її померла, коли дівчинці було 6 років. Померла у день народження Яни…

Людмила й Олег з Миколаєва – звичайна українська родина. Людмила – майстер манікюру, Олег – військовослужбовець. У родині зростає 10-літній син Данило. Звичайне сімейне щастя на трьох. Але насправді, для повного щастя цим людям не вистачало 3-річної Софійки, яка з’явилася в їхньому житті у травні цього року.